негнучкий
НЕГНУЧКИ́Й, а́, е́.
1. Який не має гнучкості, не може легко гнутися, не ламаючись.
Трос був сталевий, негнучкий і холодний, але Бучний гнув, м’яв і зв’язував його дуже легко (Ткач, Моряки, 1948, 122);
Раптом вийдеш ти на площу нешироку, Де тліє мокрий кущ занедбаного дроку І тягне гостролист, важкий і негнучкий, Своїх гілок зелені колючки (Бажан, Роки, 1957, 211);
// Позбавлений здатності легко згинатися.
Роззявив [Панас] рота і тикав пальцем, грубим і негнучким, як цурпалок з корою, у чорну дірку [вибитого зуба] на блідих яснах (Коцюб., II, 1955, 47);
Подав [дід] старій води, опустився на негнучкі коліна біля бабиних ніг (Ю. Янов., І, 1958, 561).
2. перен. Який не може швидко пристосуватися до різних обставин.
Не судилося й дівчині десь під вечірніми зорями розкрити свою душу, уперту, негнучку (Стельмах, II, 1962, 16).
Словник української мови (СУМ-11)