недуга
НЕДУ́ГА, и, ж. Сильне нездужання, хвороба.
Не смерть страшна, а недуга (Укр.. присл.., 1955, 145);
Дивилася стара Настя, мати її, лежачи на полу та стогнучи від недуги, що дочка її сидить смутна і невесела (Кв.-Осн., II, 1956, 37);
Багато людей приїздило до Морниці з надією вилікувати застарілі недуги (Вільде. Сестри.., 1958, 45).
Лежа́ти в неду́зі — бути хворим, хворіти.
Трістан у недузі лежить, ослаб мов дитина (Л. Укр., І, 1951, 414);
У неду́зі — який хворіє; хворий.
Якось-то вирвалась Олеся, пішла до тітки одвідати стару в недузі (Вовчок, І, 1955, 29).
Словник української мови (СУМ-11)