недуж
НЕДУ́Ж, а, е, присудк. сл., розм. Те саме, що неду́жий.
Блажен муж до церкви недуж, а до корчми чимдуж (Україна.., І, 1960, 125);
— Коли б він милосердний хоч нашого вікарого [вікарія] підняв, що лежить недуж (Свидн., Люборацькі, 1955, 88);
[Грицько:] Та вже ж узявся за гуж, то не кажи, що недуж!.. (Мирний, V, 1955,151).
Словник української мови (СУМ-11)