незагнузданий
НЕЗАГНУ́ЗДАНИЙ, а, е.
1. Який не має вудил в роті (про коня).
Хвацько, немовби справжній вершник, сидів Сашко на незагнузданому коні (Юхвід, Оля, 1959, 16).
2. перен. Якого не можна нічим стримати, приборкати.
В хаті трапилось те, що завжди трапляється, коли в гості приходять незагнуздані ревнощі. В Любку полетів посуд (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 124).
Словник української мови (СУМ-11)