непокора

НЕПОКО́РА, и, ж. Небажання або відмова підкорятися кому-небудь, слухатися когось і т. ін.

Від неї пахло духами і жіночою звабою, віяло гордістю і непокорою (Тют., Вир, 1964, 424);

Вічний дух непокори проти гнобителів жив у серцях знедолених (Цюпа, Україна.., 1960, 6).

Значення в інших словниках

1. непокора — непоко́ра іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. непокора — Непокірність, непокірливість, норовистість; (неслухняність) НЕПОСЛУХ.  Словник синонімів Караванського
3. непокора — -и, ж. Небажання або відмова підкорятися кому-небудь, слухатися когось і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. непокора — НЕПОКО́РА, и, ж. Небажання або відмова бути слухняним, покірним виконавцем чиєїсь волі, чиїх-небудь наказів і т. ін.; непослух. Від неї пахло духами і жіночою звабою, віяло гордістю і непокорою (Григорій Тютюнник); Вічний дух непокори проти гнобителів жив у серцях знедолених (І. Цюпа).  Словник української мови у 20 томах
5. непокора — НЕПОКО́РА (небажання або відмова підкоритися кому-небудь, слухатися когось), НЕПОКІ́РНІСТЬ, НЕПОКІ́РЛИВІСТЬ, НЕПІДКО́РЕННЯ, НЕПО́СЛУХ, ОСЛУШЕ́НСТВО книжн. заст.  Словник синонімів української мови
6. непокора — Непоко́ра, -ри ж. Непокорность.  Словник української мови Грінченка