непомітний
НЕПОМІ́ТНИЙ, а, е,
1. Якого важко, неможливо помітити; погано видимий.
Зникла [ящірка] у непомітній шпарці, наче влізла просто у камінь (Коцюб., II, 1955, 290);
Радісно подивилися [офіцери] в небо. Високі хмарки були майже непомітні в ньому (Гончар, III, 1959, 393);
// Який не впадає у вічі.
Глянули [товариші] один на одного мигцем з якоюсь лихою, майже непомітною усмішкою (Довж., І, 1958, 283);
Притримує [Орина] коней, непомітним рухом поправляє одежу (Стельмах, І, 1962, 131).
2. Який нічим не виділяється серед інших; непоказний, непримітний.
В Ічні школа була п’ятирічка. Записався я до неї боязким, соромливим, непомітним хлопчиком (Вас., Незібр. тв., 1941, 160);
З непомітного синьоокого фельдшера із Сосниці Миколи Щорса виростав прославлений легендарний комдив (Цюпа, Україна.., 1960, 47).
Словник української мови (СУМ-11)