непохитний
НЕПОХИ́ТНИЙ, а, е.
1. Якого не можна похитнути; стійкий.
До непохитної Радянської Країни Людей всіх погляди прикуті з далини (Рильський, Сад.., 1955, 13);
Військові кораблі стояли непохитні на хвилях, байдужі до осіннього шторму (Кучер, Прощай.., 1957, 17).
2. Який проявляє стійкість, твердість у чому-небудь (про людей).
Він не був непохитний, міцний, як той дуб. Душа його була мов у пропасниці (Довж., І, 1958, 269);
Марія Іванівна була непохитна у своїй рішучості (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 117);
//Який виражає твердість, незламність; власт. такій людині.
Мати гордовито дивилась на неї зверху, ніби давала дочці своїм видом взірець непохитної завзятості (Н.-Лев., IV, 1956, 250);
Скрушно махав [боєць] рукою. Непохитна зверхність відчувалася в цьому його рухові (Гончар, III, 1959, 222).
3. Те саме, що непору́шний 3.
Турботи товариської і непохитної дружби ні з чим зрівняти не можна (Ткач, Моряки, 1948, 51);
Комунізм будується на непохитній науковій основі (Рад. Укр., 13.VI 1961, 1).
4. Який твердо встановився; незмінний.
Непохитним законом життя радянської молоді стали заповіти Леніна: вчитися, вчитися і ще раз вчитися (Літ. газ., 12.XII 1946, 2);
Авторитет дівчини став такий непохитний, що й словам Марії Степанівни вірили беззастережно (Ткач, Плем’я.., 1961, 54).
Словник української мови (СУМ-11)