непохитний
НЕПОХИ́ТНИЙ, а, е.
1. Якого не можна поколивати, похитнути; стійкий.
Військові кораблі стояли непохитні на хвилях, байдужі до осіннього шторму (В. Кучер).
2. Який виявляє твердість, наполегливість у поглядах, діях, не відступає перед труднощами тощо.
Він не був непохитний, міцний, як той дуб. Душа його була мов у пропасниці (О. Довженко);
Марія Іванівна була непохитна у своїй рішучості (О. Полторацький);
// Який виражає твердість, незламність; власт. такій людині.
Мати гордовито дивилась на неї зверху, ніби давала дочці своїм видом взірець непохитної завзятості (І. Нечуй-Левицький);
Скрушно махав [боєць] рукою. Непохитна зверхність відчувалася в цьому його рухові (О. Гончар).
3. Якого не можна змінити, переступити, не додержати (про обіцянку, присягу, слово тощо); непорушний (у 3 знач.).
Турботи товариської і непохитної дружби ні з чим зрівняти не можна (Д. Ткач).
4. Який твердо встановився; незмінний.
Авторитет дівчини став такий непохитний, що й словам Марії Степанівни вірили беззастережно (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)