нерушний
НЕРУ́ШНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що неруши́мий.
З часів давніх нерушні звичаї, сподобання та примхи людські (Граб., І, 1959, 559);
Темна ялина замовкла, дрімає, Спустивши в несилі нерушнії віти (Дн. Чайка, Тв., 1960, 327);
На терасі кафе стояли свічки, і полум’я їх було немов вилите з гарячого золота — нерушне і некліпливе (Смолич, II, 1958, 114).
Словник української мови (СУМ-11)