нерішучий
НЕРІШУ́ЧИЙ, а, е. Якому не властива рішучість, твердість; який вагається при вирішенні чого-небудь.
Хома ходив між людьми, ще нерішучий, наче не знав, з чого почати (Коцюб., II, 1955, 86);
— Сміливіше, Варю! — промовила вчителька. — Ви завжди така нерішуча? (Донч., V, 1957, 362);
// у знач. ім. нерішу́чі, чих, мн. Ті, кому не властива рішучість, твердість при вирішенні чого-небудь.
— За мене не бійтеся, — повела бровами комсомолка. — Я не з таких. Найбільше не люблю страхополохів і нерішучих (Донч., II, 1956, 18);
// Який виражає відсутність рішучості, сміливості, твердості і т. ін.
Завваживши нерішучі постави обох, проникливо і грізно дивиться [Деїфоб] на Кассандру (Л. Укр., II, 1951, 288);
Геббельс зробив нерішучий крок до Кайта, спинився (Кол., На фронті.., 1959, 61).
Словник української мови (СУМ-11)