нерішуче
НЕРІШУ́ЧЕ. Присл. до нерішу́чий.
— То тоді мене кликнете? — нерішуче спитався Омелько (Мирний, IV, 1955, 375);
Федір нерішуче сів на стілець, що стояв подалі від столу (Ткач, Арена, 1960, 91).
Словник української мови (СУМ-11)НЕРІШУ́ЧЕ. Присл. до нерішу́чий.
— То тоді мене кликнете? — нерішуче спитався Омелько (Мирний, IV, 1955, 375);
Федір нерішуче сів на стілець, що стояв подалі від столу (Ткач, Арена, 1960, 91).
Словник української мови (СУМ-11)