нестямний
НЕСТЯ́МНИЙ, а, е.
1. Який утратив самовладання, перебуває у стані несамовитості; надто схвильований, збуджений.
Втікаючи від війни, біжить вулицею якась жінка, розпатлана, нестямна (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 6);
Нестямна ходила [Надія] по коридору, не знаходячи собі місця (Баш, Надія, 1960, 183);
// Який виражає несамовитість, збудженість.
Фон-Бреннер стояв у болоті під самим румунським кордоном. Нестямні очі його світилися божевіллям (Довж., І, 1958, 360).
2. Надзвичайно сильний; несамовитий.
Христя, почувши нестямний галас, підійшла до дверей подивитися (Мирний, III, 1954, 92);
Зінька ззаду з усієї сили кинулась і з криком нестямним у спину руками вдарила [Сахновського], — аж упав на ганок (Головко, II, 1957, 177).
Словник української мови (СУМ-11)