нехрист
НЕ́ХРИСТ, а, ч., заст.
1. Той, хто не належить до християн.
То турок, то нехрист з-за моря летить І коней в Дунаї купає (Бор., Тв., 1957, 87);
Почувши про турка, всі враз захрестились, замахали руками: — Ой, козаче, не жури ти наші душі! Чи нам же таки, православним, під нехриста йти?! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 34);
// лайл. Про того, хто не вірить у бога.
Всі перехрестилися тричі, а Карпо наче знехотя: раз притулив пучки пальців до лоба, раз до грудей… — В нехристи пошився? — суворо кинув батько (Іщук, Вербівчани, 1961, 5);
— І оце б ти хотів, щоб нами нехрист правив? — обурюється богомільна господиня (Стельмах, II, 1962, 283).
2. лайл. Про жорстоку, несправедливу людину.
Хай знають [пани], нехристи, де правда! Коли вона є, то для всіх хай буде рівна (Мирний, І, 1949, 315).
Словник української мови (СУМ-11)