низ
НИЗ, у, ч.
1. Нижня частина предмета.
Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць впало на сніг (Коцюб., І, 1955, 79);
З низу і майже до верху вікна були замуровані (Чорн., Визвол. земля, 1959, 85);
// рідко. Те саме, що ви́воріт.
— Я так білю, щоб верх полотна був на сонці, а низ у воді (Стельмах, І, 1962, 311).
2. Низька місцевість; низина.
Сонце ще більше пригріє, В лузі закаркає грак; Повідь низи і долини покриє (Щог., Поезії, 1958, 87);
Широкоплесі стави та озера порозлягалися в затишних балках, по низах (Мирний, IV, 1955, 219);
Білі тумани в передчутті сонця занепокоїлися по низах (Гончар, III, 1959, 434).
3. Нижня течія ріки, а також прилегла до неї територія.
В VII ст. в низах Волги утворилася сильна Хазарська держава (Іст. СРСР, І, 1956, 28);
З усіх усюд піднялися козаки: від Чигирина, від Переяслава, від Батурина, від дніпровського низу… (Довж., І, 1958, 272).
4. тільки мн. Широкі маси трудового населення.
Турбай з повагою глянув на Кузя. Зібраний, підтягнутий, навіть елегантний, він здався йому уособленням тієї розумової енергії, яку партія спрямувала в народ, в найглибші низи (Руд., Остання шабля, 1959, 93);
Царизм душив, нищив талановитих людей, виходців з низів (Чаб., Шляхами.., 1961, 42).
5. тільки мн. Низькі звуки, ноти.
Голос мав [Садовський] затушкований і сиплуватий на верхньому та середньому регістрах, а на низах — міцний, глибокий, який гармонійно пасував до його могутньої постаті (Минуле укр. театру, 1953, 149).
Словник української мови (СУМ-11)