низ
НИЗ, у, мн., низи́, низі́в, ч.
1. Нижня частина предмета; спід, діл.
Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць впало на сніг (М. Коцюбинський);
З низу і майже до верху вікна були замуровані (С. Чорнобривець).
2. рідко. Внутрішній, зворотний бік чого-небудь – перев. тканини.
– Я так білю, щоб верх полотна був на сонці, а низ у воді (М. Стельмах).
3. Низька місцевість; низина, низовина.
Сонце ще більше пригріє, В лузі закаркає грак; Повідь низи і долини покриє (Я. Щоголів);
Широкоплесі стави та озера порозлягалися в затишних балках, по низах (Панас Мирний);
Білі тумани в передчутті сонця занепокоїлися по низах (О. Гончар).
4. Нижня течія ріки, а також прилегла до неї територія.
В VII ст. в низах Волги утворилася сильна Хазарська держава (з навч. літ.);
З усіх усюд піднялися козаки: від Чигирина, від Переяслава, від Батурина, від дніпровського низу. (О. Довженко).
5. тільки мн. Основна трудова частина населення країни – на противагу соціальним верхам.
Царизм душив, нищив талановитих людей, виходців з низів (М. Чабанівський).
6. тільки мн. Низькі звуки, ноти.
Голос мав [Садовський] затушкований і сиплуватий на верхньому та середньому регістрах, а на низах – міцний, глибокий, який гармонійно пасував до його могутньої постаті (з мемуарної літ.).
7. тільки мн. У рибальстві – нижній край невода.
Словник української мови (СУМ-20)