норовити
НОРОВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. норовля́ть; недок., розм. Наполегливо намагатися зробити що-небудь.
Багач норовить, як би бідного з ніг збить (Укр.. присл.., 1955, 4);
Турн в кріпость впертись норовить (Котл., І, 1952, 235);
Волики були молоденькі, все норовили зійти з дороги (Мушк., Чорний хліб, 1960, 124).
Словник української мови (СУМ-11)