нотація
НОТА́ЦІЯ¹, ї, ж. Настанова, повчання з засудженням чиєїсь поведінки, вчинків і т. ін.
Огей здригається. В приятелевім тоні він чув докір і нотацію (Досв., Вибр., 1959, 286);
Михайликові довелося вислухати довгу й нудну нотацію за задирикуватість та пиху (Тулуб, Людолови, І, 1957, 315).
Вичи́тувати (ви́читати) нота́цію див. вичи́тувати.
НОТА́ЦІЯ², ї, ж., спец. Система умовних письмових позначень, прийнята в якій-небудь галузі людської діяльності.
Була створена [у Київській Русі] і оригінальна система записування музичних творів — так зване стовпове знамення, або крюкова нотація (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 536);
Система умовних позначень полів на шахівниці, фігур, а також розташування і переміщення цих фігур називається шаховою нотацією (Перша книга шахіста, 1952, 47).
Словник української мови (СУМ-11)