ноша
НО́ША, і, ж.
1. Речі, які хтось несе або які призначені для перенесення.
Він утомився від важкої ноші — мішка й кошика з усякою всячиною (Бойч., Молодість, 1949, 233);
Олексій прив’язав Оксанин чемоданчик до свого речового мішка і перекинув ношу через плече (Ткач, Крута хвиля, 1956, 109);
// перен. Усе те, що хтось зобов’язаний здійснювати, виконувати і т. ін.
Створивши нову пролетарську державу, робітничий клас взяв на себе нечувану ношу (Ленін, 30, 1951, 473);
— Вступаю в партію.., значить, беру добровільно на себе додаткові обов’язки перед народом. Беру нову ношу на плечі (Гончар, III, 1959, 132).
2. діал. Одяг.
Він показав нам, із кілочка знявши, Своє національне убрання, Усе в блискітках, в гаптуванні гарнім, Хоч своєрідне, а подібне в чомусь І до гуцульської святної ноші (Рильський, III, 1961, 162);
Прекрасна, власного виробництва, самобутня народна ноша (одяг) лемків, описана І. Вагилевичем, на сьогодні є музейною рідкістю (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 77).
Словник української мови (СУМ-11)