нудитися
НУ́ДИ́ТИСЯ, ну́джу́ся, ну́дишся, недок.
1. Відчувати нудьгу; перебувати в стані нудьги.
Годі ж нудитись, складаючи руки; Кличе робітників рідна земля… (Граб., І, 1959, 329);
Вона сиділа оце, слухняна, в хаті й нудилась без роботи (Коцюб., І, 1955, 269);
Мелашка вже нудилась за Бієвцями, за батьком, за своєю доброю матір’ю (Н.-Лев., II, 1956, 325);
Яшко довго нудився на самоті (Головко, І, 1957, 129);
*Образно. Небо нудилося. Хмари затягли обрій, наповзали, налягали на землю (Горд., Дівчина.., 1954, 149).
Ну́дитися сві́том — те саме, що Ну́ди́ти сві́том ( див. ну́ди́ти).
Хоть він за нею і журився І світом цілий день нудився; Та ба! бач треба покидать (Котл., І, 1952, 82);
То лаяв [Халявський] усякого, хто тільки на думку йому приходив, то світом нудився, і з журби аж захляв (Кв.-Осн., II, 1956, 208);
Чіпка собі нудиться світом, коли немає нікого з товариства (Мирний, II, 1954, 294).
2. рідко. Відчувати нудоту (у 2 знач.).
— От кобець — менший вас, а їсти як захоче: Летить — і душить горобця. Зате він з голоду ніколи не нудився (Греб., І, 1957, 46).
Словник української мови (СУМ-11)