нумер
НУ́МЕР, а, ч.
1. рідко. Те саме, що но́мер 1, 3 — 6.
— Те, що нумер карабінки завчив, — це одне добре (Гончар, III, 1959, 326);
В руках у нього "Правди" свіжий нумер, "Радянської Донеччини" комплект (Дмит., Вітчизна, 1948, 59);
— Се вже остатній нумер. Ох, ні, ще має бути серенада. Ви зостаєтесь? (Л. Укр., III, 1952, 534).
2. діал. Цифра.
[Півторак:] А я хоч також неписьменний, а вже нумерів настільки знаю, що розпізнаю, де сім, а де чотирнадцять (Фр., IX, 1952, 43);
Якимові кров ударила до лиця.. Виразні круглі нумери засвітили, як очі гадюки… (Кобр., Вибр., 1954, 64).
Словник української мови (СУМ-11)