обвуглений
ОБВУ́ГЛЕНИЙ, а, е. Який має на поверхні шар вугілля, сліди горіння; обгорілий.
Хіба ж здатний обвуглений пень, що стирчить у лузі, стримати весняну повінь? (Руд., Остання шабля, 1959, 372);
// Який згорів, перетворився на вугілля.
На столі маленька купка обвугленого лушпиння (Збан., Єдина, 1959, 31);
В криючих породах часто спостерігаються обвуглені залишки великих шматків кори (Геол. ж., XIII, 3, 1953, 27);
// перен. Який став темним і шерхлим під дією сонця, вітру (про шкіру відкритих частин тіла).
Висхлий степ. Панська пшениця. І потріскані до крові обвуглені губи женців (Стельмах, II, 1962, 173).
Словник української мови (СУМ-11)