обголений
ОБГО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обголи́ти 1, 2.
Зовсім обголені лиця в чоловіків та дідів неприємно вражали очі, неначе лиця акторів або ксьондзів (Н.-Лев., II, 1956, 407);
Обголені з листя каштани і ясені підносили свої сірі гілляки до сірого неба (Фр., VI, 1951, 443);
//
у знач. прикм. Врешті він [циган].. присунувся до вогню, так що його суворе обголене обличчя заблищало міддю (Коцюб., І, 1955, 368);
Вона [хмарка] чіплялась за смерекові гребені зелені, за уступи обголеної кручі (Л. Укр., І, 1951, 196).
Словник української мови (СУМ-11)