обезглавлений
ОБЕЗГЛА́ВЛЕНИЙ, а, е, книжн. Дієпр. пас. мин. ч. до обезгла́вити.
Перед очима [Хмельницького] стали спалені.., обезглавлені його попередники (Панч, Гомон. Україна, 1954, 302);
Демократія була б знесилена і обезглавлена, якби знову пішла за лібералами (Ленін, 23, 1972, 299);
// обезгла́влено, безос. присудк. сл.
Історія кобзарства переживала різні етапи свого розвитку.. Ось, наприклад, героїчний образ кобзарів-повстанців.., яких за участь у Коліївщині безжально було обезглавлено (Тич., III, 1957, 152).
Словник української мови (СУМ-11)