обеліск
ОБЕЛІ́СК, а, ч. Архітектурна споруда, пам’ятник у вигляді чотиригранної колони з пірамідальною вершиною.
Мармуровий обеліск з написом про те, що тут в 1854 році воював Лев Толстой, біліє між молодих кипарисів (Кучер, Чорноморці, 1956, 433);
Високо в небо піднявся обеліск над могилою Невідомого солдата, біля якої горить вічний вогонь (Веч. Київ, 22.XII 1967, 1);
*Образно. Кипариси здіймали до неба чорні обеліски (Тулуб, Людолови, II, 1957, 128);
*У порівн. Студенти розступились, і великий, як обеліск, студент стояв між двома рядами (Н.-Лев., І, 1956, 337).
Словник української мови (СУМ-11)