обкурений
ОБКУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обкури́ти.
Поколупаний циферблат, обкурений димом, Був схожий на рябе засмагле обличчя (Перв., І, 1958, 73);
Обкурений снігом… поїзд повільно підійшов до перону роз’їзду (Ле, Опов. та нариси, 1950, 157);
// У знач. прикм.
Із обкурених цегляних димарів у порцелянове небо підіймався дим (Тют., Вир, 1964, 414).
Словник української мови (СУМ-11)