обоє
ОБО́Є, обо́х, числ., збірн. Уживається на означення двох названих або відомих осіб різної статі, роду; і він, і вона.
Батько наш був дуже добрий; жалував нас обох рівно, і брата й мене (Вовчок, І, 1955, 3);
Соломія вхопила за гіллячки, Остап придержав пліт — і обоє вискочили на берег (Коцюб., І, 1955, 355);
// Уживається на означення двох названих або відомих недорослих істот, малят (дітей, звірят і т. ін.).
Мало хто здоровіший знайдеться в селі за Свирида Яковлевича, а от ні його сила, ні його прості риси обличчя не передалися дітям — обоє, крапля в краплю, пішли в матір (Стельмах, II, 1962, 105);
// Уживається на означення двох однакових предметів, назва яких має форму середнього роду або лише множини.
[Маша:] Заплющ одне око… [Оксана:] А вона обоє заплющує, щоб не так страшно (Мик., І, 1957, 243);
Обоє дверей;
// Уживається на означення двох названих або відомих осіб однієї статі; обидва, обидві.
Та й зареготалися обоє [парубки], як два бики заревли на все поле (Мирний, І, 1954, 83);
Обоє, і писар і старшина, вивалилися з саней у сніг (Вас., І, 1959, 129);
Побачивши, що Марина стоїть серед кімнати, Ліда схопила її в обійми.., і вони обоє впали в м’яку теплу постіль (Дмит., Наречена, 1959, 169).
Диви́тися обома́ — бути уважним, пильним.
Митько поставив на греблі одного [хлопця], ще й пальцем застеріг: дивитись, мовляв, обома (Головко, І, 1957, 367);
Обо́є рябо́є, зневажл. — один другого вартий.
Словник української мови (СУМ-11)