огир
О́ГИР, а, ч., рідко. Те саме, що жеребе́ць.
Біля кузні кували підкови степовим жеребцям. Огирі тремтіли від гніву та іржали в самі небеса, згадуючи своїх подруг (Довж., І, 1958, 227);
Базар аж клекотить: огирі хазяйські стоять рядами, як намальовані, — не купиш, хоч подивися! (Кос., Новели, 1962, 135);
*У порівн. Дивися, огирем яким Сам пан круг тебе похожає, Уже чи добрим, чи лихим, А будеш панською ріднею, Хіба повісишся!.. (Шевч., II, 1963, 115).
Словник української мови (СУМ-11)