оговтуватися
ОГО́ВТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ОГО́ВТАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
1. Призвичаюватися до кого-, чого-небудь; освоюватися.
Мешканці сорок дев’ятого номера поволі оговтувались. За кілька хвилин уже можна було розібрати, що в приміщенні є ліжко, невеличкий столик, два скалічені стільці (Добр., Ол. солдатики, 1961, 9);
А як оговталась [панночка], обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе (Вовчок, І, 1955, 109);
Василина оговталась з людьми, привикла до Стеблева (Н.-Лев., II, 1956, 125).
2. Повертатися до нормального стану; врівноважуватися.
Тріщання юзів, деркотіння морзів і якесь дзижчання зразу його приголомшило, але він хутко оговтався і ступив уперед (Сам., II, 1958, 243);
Оговтавшись від першої звістки, Андрій уже спокійніше почав обдумувати слова кондуктора (Панч, І, 1956, 303);
Ввели полоненого обера, який уже встиг трохи оговтатись і прикидався простачком (Кучер, Голод, 1961, 137);
Нехай хтось вибачить за якийсь такий безладний лист, але я ще не оговталась з дороги (Л. Укр., V, 1956, 415).
3. Навчатися розсудливо, статечно поводитися.
Сільська молодь марила ним [вчителем], а поважні чоловіки казали: — Молодий іще трохи, та нічого: оговтається — буде робити, як пани не з’їдять (Вас., І, 1959, 135);
Молода дружина Максимова все дожидала, що чоловік оговтається.. Але не діждалася спокою і стала пригубляти з горя й сама, дедалі більше та частіше (Вол., Місячне срібло, 1961, 180).
Словник української мови (СУМ-11)