озвірений
ОЗВІ́РЕНИЙ, а, е, розм. Те саме, що озвірі́лий 2.
[Надежда:] У свято нап’ється [п’яниця], прийде додому озвірений, б’є жінку, поперелякує і порозгонить дітей (Кроп., III, 1959, 178);
Крізь чад і дим, немов у пеклі тім, Мигтіли де-не-де озвірені катюги (Стар., Поет. тв., 1958, 63).
Словник української мови (СУМ-11)