озувати
ОЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Те саме, що взува́ти.
А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі І ніби морщить постоли, Плете, волоки, озуває (Шевч., II, 1953, 353);
Панас Кандзюба світився. — Озуєм, Андрію, пана у постоли! — Аякже!.. (Коцюб., II, 1955, 75);
Онохрій Литка накинув.. кожуха, озув босоніж чоботи, підійшов до вікна (Епік, Тв., 1958, 110).
Словник української мови (СУМ-11)