озувати

ВЗУВА́ТИ (УЗУВА́ТИ) (надівати на ноги взуття), НАЗУВА́ТИ, ОЗУВА́ТИ розм., НАТЯГА́ТИ розм., НАТЯ́ГУВАТИ розм., ВСО́ВУВАТИ (УСО́ВУВАТИ) розм., ВСУВА́ТИ (УСУВА́ТИ) розм. — Док.: взу́ти (узу́ти), назу́ти, озу́ти розм. натягну́ти (натягти́) розм. всу́нути (усу́нути) розм. Кажуть всі, що я великий: Сам взуваю черевики (М. Стельмах); Накинув (Оксен) піджак, узув у хатині чоботи і вийшов надвір (Григорій Тютюнник); Похапки назула вона на дівчинку старі заскорублі чоботи (Панас Мирний); Під вечір стало холодно, аж мусив озувати калоші (М. Коцюбинський); Він став квапливо натягувати чоботи (Ю. Бедзик); Марта Кирилівна.. ледве встигла всунути їх (ноги) в туфлі (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. озувати — озува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. озувати — -аю, -аєш, недок., озути, -ую, -уєш, док., перех. Те саме, що взувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. озувати — ОЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що. Те саме, що взува́ти. Панас Кандзюба світився. – Озуєм, Андрію, пана у постоли! – Аякже!.. (М. Коцюбинський); Онохрій Литка накинув .. кожуха, озув босоніж чоботи, підійшов до вікна (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. озувати — ОЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Те саме, що взува́ти. А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі І ніби морщить постоли, Плете, волоки, озуває (Шевч., II, 1953, 353); Панас Кандзюба світився.  Словник української мови в 11 томах