окова
ОКО́ВА, и, ж.
1. Металева оббивка (часто у вигляді оздоблення) на дверях, меблях і т. ін.
Він видобув із свойого [свого] мішка велику дерев’яну орендарську люльку в мосяжній окові (Фр., III, 1950, 221);
У кінці ж світлиці, на високому помості, на стільці з золотими оковами сидів кесар Болгарії Петро (Скл., Святослав, 1959, 214).
2. перев. мн. Те саме, що кайда́ни 1.
Окують царей [царів] неситих В залізнії пута, І їх, славних, оковами Ручними окрутять (Шевч., І, 1963, 346);
Мотря посміхається. Робить рух, ніби сама кладе руки в окови (Вільде, Наші батьки.., 1946, 11);
*Образно. В повітря хоч і пахло м’якою передвесняною свіжістю, але земля ще не звільнилася з оков морозу (Добр., Очак. розмир, 1965, 205);
Вирвавшись з крижаних оков, ріка гордовито несла свої води мимо Саратова (Цюпа, Назустріч.., 1958, 233);
// перен. Те, що заважає розвиткові чого-небудь.
Монополія капіталу стає оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею (Ленін, 21, 1972, 59).
Словник української мови (СУМ-11)