окова
ОКО́ВА, и, ж.
1. Металева оббивка (часто у вигляді оздоблення) на дверях, меблях, дерев'яних виробах і т. ін.
Він видобув із свойого [свого] мішка велику дерев'яну орендарську люльку в мосяжній окові (І. Франко);
У кінці ж світлиці, на високому помості, на стільці з золотими оковами сидів кесар Болгарії Петро (С. Скляренко).
2. перев. мн. Те саме, що кайда́ни.
Окують царей [царів] неситих В залізнії пута, І їх, славних, оковами Ручними окрутять (Т. Шевченко);
Мотря посміхається. Робить рух, ніби сама кладе руки в окови (Ірина Вільде);
* Образно. В повітря хоч і пахло м'якою передвесняною свіжістю, але земля ще не звільнилася з оков морозу (С. Добровольський);
Вирвавшись з крижаних оков, ріка гордовито несла свої води мимо Саратова (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)