окова
ОКО́ВА, и, ж.
1. Металева оббивка (часто у вигляді оздоблення) на дверях, меблях, дерев'яних виробах і т. ін.
Він видобув із свойого [свого] мішка велику дерев'яну орендарську люльку в мосяжній окові (І. Франко);
У кінці ж світлиці, на високому помості, на стільці з золотими оковами сидів кесар Болгарії Петро (С. Скляренко).
2. перев. мн. Те саме, що кайда́ни.
Окують царей [царів] неситих В залізнії пута, І їх, славних, оковами Ручними окрутять (Т. Шевченко);
Мотря посміхається. Робить рух, ніби сама кладе руки в окови (Ірина Вільде);
* Образно. В повітря хоч і пахло м'якою передвесняною свіжістю, але земля ще не звільнилася з оков морозу (С. Добровольський);
Вирвавшись з крижаних оков, ріка гордовито несла свої води мимо Саратова (І. Цюпа).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- окова — око́ва іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- окова — -и, ж. 1》 Металева оббивка (часто у вигляді оздоблення) на дверях, меблях і т. ін. 2》 перев. мн. Те саме, що кайдани 1). || перен. Те, що заважає розвиткові чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- окова — ОКУТТЯ́ (те, чим оковують що-небудь), ОКО́ВА, ОКО́ВКА розм. рідко. Вони (давньоруські заступи) складалися не з суцільної залізної пластини, а мали залізне окуття країв дерев'яної лопати (з посібника); На стільці з золотими оковами сидів кесар Болгарії Петро (С. Скляренко); Оковка ріжків чемодана. Словник синонімів української мови
- окова — ОКО́ВА, и, ж. 1. Металева оббивка (часто у вигляді оздоблення) на дверях, меблях і т. ін. Він видобув із свойого [свого] мішка велику дерев’яну орендарську люльку в мосяжній окові (Фр. Словник української мови в 11 томах
- окова — (укр.) Те саме, що і наличник. Архітектура і монументальне мистецтво