окоренкуватий
ОКОРЕ́НКУВАТИЙ, а, е, розм. Невисокий, але міцної будови; кремезний.
Верига був окоренкуватий, в плечах широкий, але не вищий за середнього гайдука (Панч, Гомон. Україна, 1954, 129);
На трибуну ще один іде. Невисокий, але окоренкуватий, дебелий (Ряб., Жайворонки, 1957, 53);
// Короткий, але міцний, дебелий (про руки, ноги).
Він викопував з вологої землі чубучок з чотирма вічками, окоренкуватими руками обережно перерізав пополам (Чорн., Красиві люди, 1961, 28).
Словник української мови (СУМ-11)