онімілий
ОНІМІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до онімі́ти.
Владко стояв перед нею, онімілий із здивування (Фр., VI, 1951, 283);
Чарка випорснула з онімілих Севиних пальців (Хижняк, Невгамовна, 1961, 169);
*Образно. Ці слова, наче з поганого сну, підіймають онімілу душу Плачинди (Стельмах, І, 1962, 107).
Словник української мови (СУМ-11)