онімілий
ОНІМІ́ЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до онімі́ти.
Владко стояв перед нею, онімілий із здивування (І. Франко);
// у знач. прикм.
Чарка випорснула з онімілих Севиних пальців (А. Хижняк);
* Образно. Ці слова, наче з поганого сну, підіймають онімілу душу Плачинди (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)