он-он
ОН-О́Н, ОН-ОН-О́Н, част. вказ., розм. Підсил. до он 1 (уживається при вказуванні на більш віддалений предмет).
[2-га дівчина:] Дівчата, бачите он-он під гіркою манячать дві тополі?! (Вас., III, 1960, 11);
Але так по-справжньому і не бачив її [весни]. Поки він дивиться в одне місце, а Настечка вже тиче пальцем в інше: — Он-он — пішла! (Стельмах, II, 1962, 125).
Словник української мови (СУМ-11)