опецькуватий
ОПЕ́ЦЬКУВАТИЙ, а, е, розм.
1. Невисокий, але товстий, незграбний на вигляд.
То був низенький, опецькуватий хлопець з круглим, як паляниця.., лицем (Вас., І, 1959, 149);
Проти тендітної і стрункої, як береза, Ярини її сестра .. видавалася і опецькуватою, і неоковирною, як сніп гречаної соломи (Панч, Гомон. Україна, 1954, 6);
// Невеликий, але добре вгодований.
Теляток вигонить [Зоя] капловухих, миршавих, замохнатілих.., а пригонить — такі опецькуваті всі, ситі (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 206);
*Образно. На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (Загреб., Європа 45, 1959, 257);
Ступили в ліс нарешті. Опецькуваті ялинки в зелених кожушках пішли їм назустріч, залоскотало хвоєю (Гуц., З горіха.., 1967, 157).
2. Короткий, але товстий (про частини тіла).
Морем плив тюлень. Чорна опецькувата голова бовваніла між хвилями (Трубл., І, 1955, 141);
Він поспішав свої опецькуваті й ковбасуваті руки просунути в вильоти (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 25).
3. перен., рідко. Недоладний, невмілий.
Кузь почервонів, а Бабенко пирснув у кулак, потім підморгнув Прокопові. Мовляв, не слід заважати. Нехай посмішить своїми опецькуватими дотепами (Руд., Остання шабля, 1959, 91).
Словник української мови (СУМ-11)