опечений
ОПЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до опекти́.
Від бою, що утих, іще не охолола опечена вогнем, розтерзана земля (Гонч., Вибр., 1959, 176);
*Образно. — Не печи мене жінкою, бо я вже й так опечений… Я її ненавиджу, вона перевела мій вік молодий… (Коцюб., І, 1955, 49);
// опе́чено, безос. присудк. сл.
*Образно. Було ж їй [Іспанії] зір опечено, щоб правді не дивилась; було їй злобно речено, щоб кров’ю затопилась (Тич., І, 1957, 283).
Як (мов, ні́би і т. ін.) опе́чений — дуже швидко, різко.
Мірошник, як опечений, скочив з канапи (Н.-Лев., II, 1956, 55);
Сагайдачний, як опечений, забігав по кімнаті (Тулуб, Людолови, II, 1957, 306);
Він перший і побачив [коваля] у вікно. Схопився, як опечений, .. боязко подався лавою поза столом і біля скрині сів на лаві тихенько (Головко, II, 1957, 206);
Графиня шарпнулась, наче опечена (Донч., III, 1956, 64).
Словник української мови (СУМ-11)