оповістка
ОПОВІ́СТКА, и, ж., рідко.
1. Те саме, що оголо́шення 2.
Він прочитував цілу газету від заголовку аж до оповісток (Март., Тв., 1954, 418);
Ще з самого ранку над верстатом висіла оповістка про загальні збори (Панч, II, 1956, 456).
2. Письмове повідомлення про що-небудь.
Отримала я Вашу записку, що Ви послали мої речі залізницею, і — більше нічого, ні оповістки з залізниці, ні квитанції від Вас (Л. Укр.. V, 1956, 178);
Прийшла з РВК до сільради оповістка, що в неділю.. в селі Щербанівці виїзна сесія губсуду буде розглядати справу "Матюшиної банди" і щоб про це якнайшвидше оповістити людність (Головко, II, 1957, 183);
// Письмовий виклик куди-небудь; повістка.
Наумиха стріла його з оповісткою з суду.. Роман позивав Семена за позичені гроші (Коцюб., І, 1955, 127);
Раптом поліцай разом з двірничкою Шурою принесли Дарині оповістку, де вимагалося завтра з’явитися їй на відправний пункт (Крот., Сини.., 1948, 391).
3. Сигнал, яким оповіщають про що-небудь.
Цієї хвилини чути частий дзвін оповістки (Коч., П’єси, 1951, 271).
4. розм. Те саме, що оповіда́ння 2.
Максим.. згадав дідову оповістку про боїще з татарвою… (Мирний, І, 1949, 211).
5. діал. Звістка, вість.
А тим часом прийшла оповістка про визволення селян од панщини (Н.-Лев., II, 1956, 254).
Словник української мови (СУМ-11)