оповістка
ОПОВІ́СТКА, и, ж., рідко.
1. Те саме, що оголо́шення 2.
Старий князь Адольф, порадившись з жінкою, дав оповістку в своєму царстві і по всій німецькій землі, що він весною, через тиждень після Великодня, буде справляти при своєму дворі великий турнір, і щоб до його з'їжджались усякі рицарі (Леся Українка);
Він прочитував цілу газету від заголовку аж до оповісток (Л. Мартович);
Ще з самого ранку над верстатом висіла оповістка про загальні збори (П. Панч).
2. Письмове повідомлення про що-небудь.
Отримала я Вашу записку, що Ви послали мої речі залізницею, і – більше нічого, ні оповістки з залізниці, ні квитанції від Вас (Леся Українка);
Я давно писав йому [видавництву] заказного листа, аже [адже] й досі не одібрав ніякої оповістки (Панас Мирний);
Не знаю, на чиє ймення послати [гроші].., тобі на пошту незручно ходити. Та вже пришлю просто тобі, а ти як одбереш оповістку – скажеш принести гроші додому (М. Коцюбинський);
// Письмовий виклик куди-небудь; повістка.
Наумиха стріла його з оповісткою з суду .. Роман позивав Семена за позичені гроші (М. Коцюбинський);
Раптом поліцай разом з двірничкою Шурою принесли Дарині оповістку, де вимагалося завтра з'явитися їй на відправний пункт (Є. Кротевич).
3. Сигнал, яким оповіщають про що-небудь.
Цієї хвилини чути частий дзвін оповістки (І. Кочерга);
Не чули, як дзвонили оповістки, спроваджувалися поїзди за поїздами (Іван Ле).
4. розм. Те саме, що оповіда́ння 2.
Максим .. згадав дідову оповістку про боїще з татарвою... (Панас Мирний).
5. діал. Звістка, вість.
А тим часом прийшла оповістка про визволення селян од панщини (І. Нечуй-Левицький);
Тарас чекав на нього більше доби, а й досі не міг дізнатись навіть, чи скоро буде їх благородіє у Межиріччі. Вольський і той лише розводив мовчки руки, оскільки мав оповістку, що слід чекати пана в суботу ввечері. А нині вже був понеділок (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)