опозиціонер
ОПОЗИЦІОНЕ́Р, а, ч.
1. Член, прихильник опозиції (у 2 знач.).
V конференція КП(б)У.. дала рішучу відсіч всякого роду опозиціонерам, які намагались збити КП(б)У з ленінського шляху (Іст. УРСР, II, 1957, 198).
2. Той, хто протидіє, чинить опір кому-, чому-небудь або протиставляє свої погляди, дії і т. ін. іншим поглядам, діям і т. ін.
Челканов сердечно обійняв Старика, свого запеклого опозиціонера, потім простяг руку Маркові (Мик., II, 1957, 505);
Було в селі кілька вічних опозиціонерів церкві і її політиці (Вільде, Сестри.., 1958, 20).
Словник української мови (СУМ-11)