опостінь

ОПОСТІ́НЬ, ОПОСТІ́Н, присл., рідко.

1. Стіна в стіну, по другий бік стіни; поруч.

Допоміг розкрити таємну організацію студент, провокатор О. Петров, який мешкав опостінь з М. Гулаком (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 246).

2. Біля стіни, під стіною;

// у знач. прийм., з род. в. Біля, коло.

Вийде [Ярина] на подвір’я, стане опостін хати — всюди зелень рівномірно обступає покрівлі (Нар. тв. та етн., 1, 1967, 54).

Значення в інших словниках

1. опостінь — опості́нь прислівник незмінювана словникова одиниця рідко  Орфографічний словник української мови
2. опостінь — див. опостін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. опостінь — ОПОСТІ́НЬ, ОПОСТІ́Н, присл., рідко. 1. Стіна в стіну, за стіною; поруч. Допоміг розкрити таємну організацію студент, провокатор О. Петров, який мешкав опостінь з М. Гулаком (з наук. літ.); Перелякалась жінка ..  Словник української мови у 20 томах