опостінь
ОПОСТІ́НЬ, ОПОСТІ́Н, присл., рідко.
1. Стіна в стіну, по другий бік стіни; поруч.
Допоміг розкрити таємну організацію студент, провокатор О. Петров, який мешкав опостінь з М. Гулаком (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 246).
2. Біля стіни, під стіною;
// у знач. прийм., з род. в. Біля, коло.
Вийде [Ярина] на подвір’я, стане опостін хати — всюди зелень рівномірно обступає покрівлі (Нар. тв. та етн., 1, 1967, 54).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- опостінь — опості́нь прислівник незмінювана словникова одиниця рідко Орфографічний словник української мови
- опостінь — див. опостін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- опостінь — ОПОСТІ́НЬ, ОПОСТІ́Н, присл., рідко. 1. Стіна в стіну, за стіною; поруч. Допоміг розкрити таємну організацію студент, провокатор О. Петров, який мешкав опостінь з М. Гулаком (з наук. літ.); Перелякалась жінка .. Словник української мови у 20 томах