1. Словник української мови у 20 томах

опостінь

ОПОСТІ́НЬ, ОПОСТІ́Н, присл., рідко.

1. Стіна в стіну, за стіною; поруч.

Допоміг розкрити таємну організацію студент, провокатор О. Петров, який мешкав опостінь з М. Гулаком (з наук. літ.);

Перелякалась жінка .. Сховала його [коханця] швиденько у повітці, що з тою кімнатою опостінь була (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).

2. Біля стіни, під стіною.

У центрі кімнати – стіл, опостінь – стільці й широка лава, укрита шкурою (із журн.).

3. у знач. прийм., з род. в. Біля, коло (певного приміщення).

Вийде [Ярина] на подвір'я, стане опостін хати – всюди зелень рівномірно обступає покрівлі (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. опостінь — опості́нь прислівник незмінювана словникова одиниця рідко Орфографічний словник української мови
  2. опостінь — див. опостін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. опостінь — ОПОСТІ́НЬ, ОПОСТІ́Н, присл., рідко. 1. Стіна в стіну, по другий бік стіни; поруч. Допоміг розкрити таємну організацію студент, провокатор О. Петров, який мешкав опостінь з М. Гулаком (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 246). Словник української мови в 11 томах