опука
ОПУ́КА, и, ж., заст.
1. М’яч.
Учора я дививсь, як хлопці Гуляли на толоці: Здається, крам там продавав один, Другі в опуки тощо грали (Греб., І, 1957, 80);
На кону стали з’являтися.. жонглери і жонглерки з барвистими опуками (Л. Укр., III, 1952, 447);
*У порівн. Він низенький, лисенький — у його мало зубів, але він міцний, пругкий, як із чорної гуми опука (Вишня, І, 1956, 183).
2. у знач. присл. опу́кою. Дуже швидко, відразу.
Опукою згори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на Ягня (Греб., І, 1957, 66);
Грицько.. стрибнув на піл і опукою упав на подушку (Мирний, IV, 1955, 88);
Старий Калоша, як стояв, опукою повалився до підніжжя старенького образу (Вас., І, 1959, 204).
Словник української мови (СУМ-11)