опука
ОПУ́КА, и, ж., заст.
1. М'яч.
Учора я дививсь, як хлопці Гуляли на толоці: Здається, крам там продавав один, Другі в опуки тощо грали (Є. Гребінка);
На кону стали з'являтися .. жонглери і жонглерки з барвистими опуками (Леся Українка);
* У порівн. Він низенький, лисенький – у його мало зубів, але він міцний, пругкий, як із чорної гуми опука (Остап Вишня).
2. у знач. присл. опу́кою. Дуже швидко, стрімка; каменем (див. ка́мінь 3).
Опукою згори – аж вітром зашуміло – Орел ушкварив на Ягня (Є. Гребінка);
Грицько .. стрибнув на піл і опукою упав на подушку (Панас Мирний);
Старий Калоша, як стояв, опукою повалився до підніжжя старенького образу (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)