опіум
О́ПІУМ, у, ч. Те саме, що о́пій.
Коли не впиватися, не вприскувати морфію, не курити опіуму, то треба хоч роботою задурити себе (Л. Укр., V, 1956, 325);
[Шелест (Відкриває валізку):] Що це! Інструменти, пляшечки, ліки… Опіум… морфій… стрихнін… Отрута (Коч., II, 1956, 262);
[Свашенко:] Скажи їм, що монашки це — опіум для народу! (Мик., І, 1957, 322);
*Образно. Дихав радісно й схвильовано, немов би раніше не знав млосного весняного опіуму (Сміл., Зустрічі, 1936, 7).
Словник української мови (СУМ-11)