орава
ОРА́ВА, и, ж., розм. Великий гурт людей; юрба, натовп.
Тут половців вся орава.. Проти міста поплила (Фр., XIII, 1954, 369);
Ціла орава кінних стражників гасала по ярмарку (Головко, II, 1957, 255);
Позаду возів бігла орава хлопчаків (Смолич, Мир.., 1958, 192);
// Велика, багатодітна родина.
Надія сім’ї — Улас. Як не є, найстарший, йому і випадає честь допомогти батькам нагодувати хлібом насущним оту білоштанну ораву (Тют., Вир, 1964, 48).
Словник української мови (СУМ-11)